НАУКОВА ШКОЛА АКСІОПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ
доктора психологічних наук, професора Зіновії Степанівни Карпенко
Сфера наукових пошуків школи сконцентрована навколо концепції аксіопсихіки й аксіогенезу особистості З.С. Карпенко, в контексті якої досліджуються психологічні механізми розуміння і впливу в царині герменевтики психологічної практики, гендерні, етнокультурні, соціально-політичні та інші аспекти психології розвитку. Логічним каркасом дослідницької концепції З.С. Карпенко стали уявлення про особистий аксіогенез як цілісний процес розвитку ціннісно-смислової сфери людини, наділеної відповідними психосоматичними, психоментальними, соціокультурними і духовно-трансцендентними інтенціями та здатностями. З цього погляду, аксіогенез особи являє собою розгортання її суб’єктних здатностей у цілісній ситуації буття, голографія якої обіймає індивідний, власне суб’єктний, соціально-особистісний, індивідуальний та універсальний рекурентні ряди (рівні, синхронізовані сенсоцільовим чином) з прогресивним ускладненням ціннісно-духовних устремлінь людини. З-поміж 235 наукових праць засновниці школи найбільш повний і систематизований виклад аксіопсихології особистості представлено в монографії З.С. Карпенко «Аксіологічна психологія особистості» (Івано-Франківськ, 2009).
Вектор наукових студій означила колективна тема «Інноваційні психотехнології оптимізації аксіогенезу особистості» (номер держреєстрації 0109U001408), а її контексті похідна – «Психологічна профілактика насилля і ворожості в приватному і суспільному житті» (номер держреєстрації 0113U000186).
В річищі аксіопсихологічної школи професора З.С. Карпенко, в тому числі під її безпосереднім керівництвом, захищено 17 кандидатських дисертацій за спеціальністю 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія (Романкова Л.М. – «Моделювання конфліктних ситуацій як засіб оптимізації міжособистісних стосунків в педагогічному колективі», 2002; Міхіна І.М. – «Розвиток творчих здібностей дошкільників засобами терапевтичної метафори», 2003; Гасюк М.Б. – «Психологічні особливості самоактуалізації сучасної жінки», 2003; Сметаняк В.І. – «Психологічні особливості ціннісного самовизначення старшокласників», 2003; Паркулаб О.Г. – «Феноменологічний аналіз у віковому екзистенційному консультуванні», 2004; Кормило О.М. – «Емоційно-ціннісні чинники учіння молодших школярів», 2004; Голован В.П. – «Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів», 2006; Гуляс І.А. – «Перфекціоністські настанови як чинник професійної готовності майбутніх практичних психологів», 2007; Когутяк Н.М. – «Психологічні механізми становлення автентичності особистості в період життєвої кризи», 2007; Назарук Н.В. – «Психологічні засоби профілактики «професійного вигорання» вчителя», 2007; Мицько В.М. – «Психологічні особливості аксіогенезу майбутніх психологів», 2007; Житарюк В.І. – «Психологічні передумови розвитку моральності молодших школярів», 2008; Черенщикова Д.В. – «Позитивна психотерапія як засіб оптимізації педагогічного спілкування у вищих навчальних закладах», 2011; Сімак А.А. – «Аксіопсихологічні чинники вибору копінг-стратегій у підлітків-акцентуантів», 2011; Мотрук Р.В. – «Етнокультурні чинники професійного самовизначення особистості», 2013; Прокопів Л.Я. – «Особливості психологічної корекції гіперактивності дошкільників», 2016; Турчин О.В. – «Експресивна психотехніка як засіб оптимізації навчання іноземної мови майбутніх психологів», 2017 та 2 докторські дисертації: Радчук Г.К. «Психологія аксіогенезу особистості у контексті вищої професійної освіти», 2011; Климишин О.І. – «Християнсько-психологічні основи духовного розвитку особистості», 2013.
Наукова комунікація між прихильниками аксіопсихологічної школи З.С. Карпенко відбувається в рамках очолюваного нею науково-дослідного Центру «Психологія розвитку особистості» та регулярного проведення всеукраїнських наукових семінарів «Методологічні проблеми психології особистості», а також на шпальтах фахового наукового журналу «Психологія особистості» (гол. ред. – З.С. Карпенко), включеного до наукометричної бази Indrx Copernicus.
Наукові досягнення й організаційно-методичну роботу проф. З.С. Карпенко відзначено високими нагородами: почесним знаком «Відмінник освіти України» (2005), Почесною Грамотою МОН України (2006), Почесною Грамотою Івано-Франківської обласної державної адміністрації (2012), Почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України» указом Президента України № 135/2017 від 28.05.2017.